З історії футболу (Продовження.№2)

Своїм друзям-партнерам по монастириській футбольній команді «Будівельник» - чемпіону Тернопільської області 1976 року Степану Козубському та Тарасу Греняку,
а також тодішнім голові районного спорткомітету Михайлу Остап’юку та голові районного ФСТ «Колос» Юліану Гурею, що на превеликий жаль, так рано пішли з життя, присвячую.
Зрозуміло, що така самобутня команда, якою був «Будівельник», не могла появитися на порожньому місці і що її становлення відбулося завдяки блискучій грі попередників, якими були Іван Ванат, Йосип Рибак, Леонід Василів, Адам та Володимир Боцюрки, Павло Дронь, Михайло Громосяк, Йосип Калуцький, Юліан та
Сергій Греняки, Володимир та Антон Гуреї, Орест та Михайло Барни, Роман Вітошинський, Степан Біскуп, Леон Вовчак, Даниїл Лазаревич, Василь Яцик, Станіслав Гладкий…
В епіцентрі усього футбольного та спортивного життя постійно знаходився тодішній керівник районної фізкультурної організації справжній ентузіаст, ветеран Великої Вітчизняної війни, голова Монастириської районної організації ветеранів Володимир Михайлович Крушельницький, людина надзвичайно енергійна та працьовита, добре знана у світі спорту, ще по роботі в Теребовлянському районі.За день на старенькому мотоциклі міг об’їздити майже весь район – це дійсно був гідний лідер, до якого тягнулася, якого любила і поважала спортивна громадськість краю, чий вклад в розвиток галузі неоціненний. До його порад прислухалися. Після відновлення Монастириського району його справу продовжували, але про це буде розповідь в моїх наступних матеріалах і прошу не гніватись ветеранів цього виду спорту, чи їх родичів прізвища яких мною не згадано, бо це далеко не повний перелік тих, з кого не зводили очей як під час ігор так і під час тренувань місцеві дітлахи, подавати м’ячі яким із-за воріт вважали за честь.
Та й попробуй було цього не зробити, коли стовп оборони команди Йосип Рибак, дуже лагідний в житті чоловік, мав такий грізний погляд і ще грізніший голос, від якого ми зривалися з місця метеором. Володів цей тепер уже поважний і дуже шанований мною пан, неймовірної сили ударом, після якого м’ячі не раз опинялися на території сусідніх з стадіоном міської бані чи тютюнової фабрики, що створювало нам додаткові труднощі. У вільний час ми годинами повторювали фінти чи інші футбольні прийоми своїх кумирів.
На щастя одним з гравців тодішньої Монастириської команди, що носила назву «Колгоспник»,був учитель фізичної культури місцевої середньої школи Євген Федорович Гладишко, який і проводив тренувальні заняття шкільного футбольного гуртка . Більшість гравців «Будівельника», крім самостійних занять, ази футболу пожинали саме в нього. Шкода, але дуже багато членів
гуртка, яких природа наділила справжнім талантом, так і не зуміли розкрити його повністю .
Серед них – Василь та Зеновій Парації, Ярослав Доманський, Анатолій Цюпко, Анатолій Пиж, Сильвестр Ревіляк, Ігор Ахфердієв, Володимир Дмитрів, Євген Голик, Євген Гнатів.
Будучи справжніми лідерами в юнацькому, вони з різних причин не зуміли проявити себе чимось у дорослому футболі.
Своїх вихованців Євген Федорович учив любити футбол, а не себе у футболі, поважати як партнерів так і суперників, а головне – навчив повній самовіддачі та бути на полі справжніми мужчинами. Усі ці риси були притаманні йому
самому, їх він передавав учням не лише на словах, а демонстрував на футбольному полі своєю грою. Не дивно, що авторитет учителя серед школярів був незаперечний, так само як і його колеги по роботі
Івана Миколайовича Мізика, справжнього педагога з великої букви.
Саме під його керівництвом у 1962 році Монастириська юнацька футбольна команда виграла Кубок «Юність» і стала найсильнішою серед своїх ровесників в області. В її складі виступали: Петро Фрончак, Юліан Гурей, Степан
Степанович Козубський, Мирослав Остап’юк, Орест Громосяк, Михайло Прислобський, Степан Крегель, Володимир Богдан, Микола Шевченко, Микола Сембрат,Володимир Басараб. Пізніше у зв’язку з ліквідацією району,ця команда майже в поновному складі разом з кількома старшими гравцями перейшла в Борщівський «Цукровик», в складі, якого виграла кубок області та стала призером обласного чемпіонату . Уроки фізичної культури були найцікавішими в школі, до того ж, протягом усього навчального року проводилися шкільні змагання з багатьох видів спорту і майже в усіх з них брали активну участь члени футбольного гуртка тому, не дивно, що більшість гравців «Будівельника» були
різнобічними спортсменами,усіх їх вирізняла відмінна фізична підготовка і в цьому компоненті гри вони майже завжди переважали своїх суперників. Продовжувалися шкільні спортивні традиції і за часів, коли в Монастириській школі появилися такі висококваліфіковані педагоги як Адам Володимирович Боцюрко, Михайло Степанович Будний та Катерина Павлівна Дидина, які маючи за плечима чималий досвід роботи, усього себе відавали дітям.
Згадуючи ті далекі роки не можу обминути ще один факт, який позитивно вплинув на розвиток масового футболу усієї Тернопільської області. Цим фактом було
створення у сусідньому Бучачі потужної суперкоманди «Колос», яка тричі підряд виграла Кубок Радянського Союзу серед сільських команд «Золотий Колос»,
стала багаторазовим чемпіоном області та чемпіоном України серед команд колективів фізичної культури.
Так сталося, що в рік свого становлення, в зв’язку з ремонтом стадіону у Бучачі свої домашні матчі та тренування ця команда проводила в Монастириську, так як наш район входив тоді до складу Бучацького. Можна уявити який вплив на місцевих юнаків це мало, як вони, затамувавши подих, слідкували за матчами та тренуваннями «Колоса» під керівництвом заслуженого тренера України Петра Івановича Савчука,
якими кумирами для них стали такі справжні чарівники шкіряного м’яча, якими були Федір Бокач, Янош Гаврош, Микола Кривенчук, Михайло Соломчак, Ярослав Герасимчук, Тарас Богун, Юрій Науменко, Йосип Крушельницький.
А як усі ми раділи, коли один з найталановитіших вихованців нашого футболу коропчанин Володимир Петришин закріпився в основному складі «Колоса», став разом з командою чемпіоном України серед колективів фізичної культури.
Вірю, що якби не дуже важка травма , Володя зумів би підкорити ще не одну футбольну вершину, а так повністю присвятив своє подальше життя роботі з дітьми. 

(Далі буде).

Фото з архіву нападника, ветерана районного футболу, одного із кращих гавців - Любомира Гурчака з Монастириська).