Декому може здатися, що люди, які знайшли  себе чи то в бізнесі, чи культурі, громадській або політичній діяльності заангажовані виключно одним напрямком і в інших почуваються некомфортно через необізнаність. Якщо підприємець, то думає тільки про прибуток і розвиток виробництва з метою ще більшої користі, артист постійно перебуває в ролі і не завжди вдається розрізнити, де він справжній, а де " в образі ", політик, особливо перед виборами, стурбований своїм майбутнім тощо… Насправді це далеко не так, - у них широкий кругозір, великий інтелектуальний потенціал, а розмова з ними приносить справжню насолоду, оскільки вони вільно почуваються чи не в усіх сферах суспільного життя й готові миттєво зреагувати на будь-яку спробу загнати їх у глухий кут, оскільки вміють розрізняти кобеля від кабеля, Бабеля від Бебеля, Ахматову від Ахметова, як добрий господар сорти картоплі чи зерна.
З Михайлом Апостолом ми вже мали розмову на шпальтах нашої газети, але стосувалася вона виключно сільського господарства, оскільки відбувалася в переддень професійного свята хліборобів і не зачіпали інших питань. Проте домовилися, як тільки випаде нагода, продовжити нашу бесіду, але вже не в форматі традиційного інтерв'ю, яке обмежене певними жанровими рамками та журналістськими особливостями. Ми просто говорили і чим далі заглиблювалися у різні теми, тим більше намацували точок дотику, де наші думки співпадали навіть попри те, що він керівник штабу політичної сили, лідер якої бере участь у президентських перегонах, а автор цих рядків рівновіддалений від усіх партій, хоч, як громадянин, має свої політичні симпатії. Це була розмова двох людей і будувалася вона насамперед на людських стосунках, на взаємній повазі. Інколи виникала думка, чому політики, що стоять під різними партійними прапорами не можуть ось так просто сісти десь у затишному місці й без галасу, бруду, невігластва вислухати один одного…
- Чому нас, простих українців, побирає сором від поведінки тих, хто мав би за статусом слугувати нам, а не прислужувати Росії чи Америці? Наші поводирі вже майже двадцять років водять нас навпомацки серед двох сосен, а ми, як смиренні вівці під ніж, йдемо за ними, засліплені обіцянками перед нескінченними виборами. За цей час Мойсей вже давно визначив маршрут з єгипетської неволі і торував дорогу до землі обітованої разом зі своїм народом, позбавляючись заодно й основного тягарю – рабства.
Чому Україна з її найкращими у світі землями, багатими надрами, працьовитими людьми, які підняли економіку Канади, США, Австралії, перебуває на задвірках Європи?
- За вісімнадцять років незалежності в країні так і не появився лідер, за яким пішов би народ. Від особистості в історії будь-якої держави залежить дуже багато, недарма періоди їхнього розквіту, як і занепаду, пов'язують з іменами президентів чи прем'єрів; Рузвельт, Черчілль, Тетчер, Піночет, Ейзенхауер та багато інших в принципі були зіткані з протиріч, часто йшли на непопулярні кроки, але вони були лідерами, яких слухала і яким вірила нація. А запитайте, кому вірить зараз українець? Політична, так звана еліта, як вона сама себе любить називати, втратила залишки авторитету в суспільстві, народ, як і країна, поділений на зразок князівств Київської Русі, вотчин олігархів, таких собі місцевих царків, які мали б сидіти деінде, а не в найвищих державних кріслах. Тому в цей надзвичайно відповідальний час, коли ми робитимемо вибір керманича держави, варто замислитися перед тим, як голосувати: віддавати голос тому, хто тішить вас обіцянками, чи проголосувати за того кандидата, який роботою доказує своє право очолити націю. Необхідно, як ніколи, дослухатись голосу свого серця і розуму, а не спокушатися сотнею-другою гривень, які пропонують вам за вибір, що зараз на ціну майбутнього нас, наших дітей і внуків.
- Кажуть, народ заслуговує тієї влади, яку обрав і, що влада – віддзеркалення народу…
- Хіба може бути злодійським народ, який віками боровся за незалежність, зберігши свою самобутність і любов до праці? - продовжує думку співрозмовник. – Коли п'ять років тому люди мерзнули на майданах, вони стояли не за Ющенка, Тимошенко, Іваненка чи Петренка – вони відстоювали своє право жити у демократичному суспільстві. Інша справа, що п'янке повітря свободи згодом обернулося гірким похміллям. Десятки, якщо не сотні скороспілих мільйонерів зачаїлися по закордонах в очікуванні. Боялися вони аж ніяк не репресій, а відповідальності за грабунок нас з вами. І що? Перечекали, повернулися і далі продовжують свою брудну справу. Ви запитували про роль особистості в історії країни… Перша особа держави мала в руках усі важелі впливу на ситуацію, кермо, яке потрібно було скерувати у європейський напрямок. Так, для цього необхідні були певні зусилля, якщо хочете, - політична воля для змін у суспільстві, навіть на перших порах і непопулярних. Люди очікували всього і відразу, але так не буває. Даруйте, маючи на початках абсолютну владу, шалену підтримку людей і так бездарно це використати… Тут, зрештою, справа не в особистості, а в розчаруванні мільйонів цією особистістю і повернути їхню довіру до здатності влади щось змінити в цьому житті буде надзвичайно складно. Втім, це не означає, що ми повинні скласти руки й чекати на милість Божу…
- Михайле Володимировичу, все велике, і політика також, складається з малого. Тож опустимося на грішну землю, оскільки зміни в суспільстві загалом розпочинаються із змін у селі, місті, районі, області. На одній із сесій районної ради, коли конфлікт представницької і виконавчої влади здавалося досяг точки кипіння, вам своїм виступом, тоді ще як депутата обласної ради, вдалося пригасити запал колег і тим застерегти їх від не до кінця продуманого кроку щодо недовіри голові райдержадміністрації. Чим ви керувалися тоді і чи не змінилася ваша думка сьогодні?
- І тоді вважав, і зараз так думаю, що будь-яке непорозуміння між гілками влади можна вирішити шляхом компромісу. Не завжди потрібно брати приклад з верхів і тих політиків, які інколи ведуть себе, вибачте, як слони в посудному магазині. Керівники нашого району повинні знаходити порозуміння не в сесійній залі, а в кабінетах один одного. Хоч законодавчо саме депутати наділені правом слухати виконавчу владу і виносити будь-які рішення. Тоді вдалося все владнати саме на сесії, - що ж, буває і так. Виступаючи перед депутатами стосовно цього питання, я був свідомий того, що найперше потрібно зберегти стабільність в районі. Окрім того, знаю людину, яка майже на сто відсотків була впевнена в тому, що займе місце голови адміністрації. Повірте на слово, цій кандидатурі ще дуже і дуже далеко до рівня теперішнього керівника. Я також є прихильником того, що районне керівництво повинно бути місцевим. Саме з цих складових виходив, виступаючи перед колегами і радий, що можливо вплинув на рішення депутатів.
- Ми живемо в державі, де політика пролізає у найменші шпарини. Сільське господарство має свою політику, промисловість обтяжена окремою політичною складовою, духовність, культура і навіть релігія проводить власну політичну діяльність. Філософський постулат про боротьбу і єдність протилежностей можливо й дає своєрідний поштовх для розвитку суспільства. А вам, простому українцеві, для чого ця політика? Хтось на ній особисто для себе заробляє непоганий моральний і матеріальний капітал. Вам яка користь від цього?
- Люди, коли хочуть змін на краще, об'єднуються. Самотужки ні колись, ні тим більше зараз, важко щось зробити. Партія, як будь-яка організація, це насамперед колектив однодумців, товариство, діяльність якого визначена статутом і програмою. Так от, найбільше порозуміння я знайшов якраз з тими, з ким зараз перебуваю в одній партійній організації. Не можна сидіти на печі й чекати манни небесної. Якихось дивідендів чи переваг робота в партії особисто для мене не дає, скоріше навпаки – забирає чимало вільного часу, який би міг присвятити сім'ї, дозвіллю, відпочинку. У мене двоє дорослих дітей, син і невісткою навесні подарували нам з дружиною першого онука Михайлика. Коли б думав про добро тільки у власному домі, тоді б ми з вами не розмовляли і всі оці болі за майбутнє інших сімей не вихлюпував би на шпальти газети. У нас десь через політичні розбіжності між партіями загубилися людські стосунки. Ми постійно щось ділимо, сваримося, доказуємо один одному свою правоту, не вміємо прислухатися до чужої думки… Так от моє перебування в політичній силі дає ширшу можливість спілкування з людьми, які мають різне бачення виходу на нормальний шлях розвитку села, міста, району, області, але об'єднані бажанням змін на краще. Спільна позиція якраз і виробляється у спілкуванні не тільки з одно партійцями, а й з людьми, які не належать до жодної політичної сили. Найбільша користь і найвищі дивіденди від цього особисто для мене, коли таке порозуміння вдається знайти.
- І в питанні можливого продажу землі сільськогосподарського призначення також маєте однодумців? Зрештою, а як ви особисто ставитеся до цього, з огляду на те, що роками займаєтеся сільськогосподарським бізнесом?
- Той, хто думає, що робота на землі у кілька сотень гектарів, серйозний бізнес – глибоко помиляється. Така господарка скоріше нагадує цех під відритим небом, який перебуває у зоні постійного економічного ризику. Насамперед потрібно любити цю роботу і жити нею, інакше в тебе будуть постійні проблеми, невдоволення владою, людьми, державою. Ти шукатимеш винних всюди і в кожному, тільки не в собі. Серйозний статків я і подібні до мене орендарі не нажили. Це не нафта, газ чи інші корисні копалини, які лежать в землі. Ми працюємо на землі і в цьому суттєва різниця. Земля потребує постійного догляду, вкладення великих коштів, а віддає в залежності від багатьох обставин, починаючи від погодних умов і закінчуючи кон'юнктурою цін на ринку сільськогосподарської продукції.
Земля, це єдине наше найбільше багатство, яке, на моє переконання, не має ціни, але постійно дає і при вмілому використанні, даватиме прибуток людям. Закінчиться газ, нафта, вугілля, золото, алмази і т.д., у крайньому разі знайдуться замінники, а їжа людині потрібна завжди, тим більше, що населення світу збільшується і далеко не всі в ньому ситі. Я дивлюся глибше в питання продажу-купівлі землі. Україна на світовому ринку сільськогосподарської продукції серйозний конкурент для багатьох держав, інша справа, що вітчизняному менеджменту доводиться долати серйозні перепони. І коли наші землі викуплять, то напевно не для того, щоб вирощувати на ній хліб, а щоб позбутися конкурента і тоді вже диктувати нам свою продовольчу політику. Зараз ми маємо можливість вирощувати все і в потрібній кількості, натомість у нас на ринках продукція сумнівної якості тих країн, які живуть на камінні або в пустелях. Потрібні серйозні закони, які б підтримували вітчизняного виробника і тобі б питання продажу землі не стояло на порядку денному. Знаю, що багато хто з селян у такій складній економічній ситуації схильний до продажу, вбачаючи в цьому хоч якийсь зиск від отриманих грошей, але забуваючи при цьому про майбутнє своїх дітей і онуків. Я ж не хочу, щоб з часом мої нащадки ходили не по рідній українській землі, а тим більше наймитували у рідній країні на чужоземних чи своїх багатіїв.  Віри нам у краще майбутнє, надії на кращу долю і любові до рідної землі. Здоров'я, миру, злагоди, порозуміння. Нехай біда ніколи не переступає пороги наших осель, а душі багатіють тільки добром.
с. Григорів
Монастириський район